Ольга Донцова

Багато легенд пов’язано з виникненням назви м. Ірпінь. Одні розповідають про дівчину Іру, яку на пні біля річки вжалила гадюка, другі – про бояриню Ірину, якій монголи відрубали голову на пні, треті – про лиху поміщицю Ірину, котру народні месники забили киями на пні, четверті – про дівчину Ірину, чий коханий втопився в річці і т.д. Встановити походення цих легенд неважко. Людське вухо чує в назві “Ірпінь” два знайомих слова – “Іра” і “пень”, а далі автор кожної легенди фантазує на свій лад.  У 1991 році в Канаді була виданан книжка “ На роздоріжжі” Я. Оріона. У ній розповідається, що після хрещення Русі князівська донька Ярина втекла і молилася до Дажбога біля великого дуба. Але дружинники стяли дуба, тільки пень залишився. Нібито на цьому місці й постало місто Ірпінь. Це ще одна красива легенда. Насправді м. Ірпінь виникло значно пізніше. Це однойменна назва з річкою, на березі якої розкинулося місто. Серед науковців немає одностайності в поясненні походження р. Ірпінь. Мовознавці вважають, що звук “ї” додався пізніше для полегшення вимови. Це підтверджують історики. Після того, як північно-східні землі Русі відходять до київських князів, назви багатьох міст і річок повторюють назви міст і річок України. Одна з приток Клязьми називається Ірпень. Очевидно, цю назви завезли з наших країв. Далі хід міркувань мовознавців такий: “ень” – це суфікс, а “рп” – корінь. Але не може бути, щоб корінь складався лише з двох приголосних. Отже, між ними повинен буб бути голосний, який у процесі розвитку зник. На думку одного дослідника, назва нашої річки походить від слов’янського слова рупа – яма. Річка – це продовгувата яма, заповнена водою. Ірпінський краєзнавець О. Передерій записав від старожилів, що наша річка раніше називалася Єрепень, тому що “єрепенилася” під час повені. Біля верхів’я Ірпеня в Житомирській обл. розташоване с. Яроповичі. Мождиво, назва походить від того, що річка, розливаючись, ярилася й пінилася.